Чорне літо

Це не сучасний нордичний детектив із притаманними йому холодною жорстокістю і неспішністю оповіді, розтягнутою на добрячі пів тисячі сторінок, а такий по-доброму олдскульний короткий, хоча й не поспішний, але посутній роман (чи то повість), із завідомо окресленим ще на початку твору списком дійових осіб, частина з яких небезпідставно опиняється у числі підозрюваних.

Вся дія відбувається у вигаданому (хоча й із реальним прототипом) провінційному містечку, під час сезону літніх підпусток. Саме тому тут опиняються майбутня жертва злочину та криміналкомісар, якому доведеться поєднувати приємне з... неприємним, проте необхідним заняттям, а саме пошуком зниклої туристки та причетного до цього злочинця.

У творі немає якогось усталеного останнім часом образу похмурого детектива, який безпробудно п’є, бо його покинула дружина, чи якого покинула дружина, бо він не просихає від алкоголю. Скоріше все навпаки: Крістер Війк — зразковий і поважний сім’янин, красуня-дружина його любить, а внутрішні демони дають йому спокійно жити, спати, ба навіть насолоджуватися життям, бо їх у нього, схоже, просто немає. Завдяки цьому не доводиться відволікатися на часом непотрібні та обтяжливі описи самокопання та самобичування персонажа, який часто-густо є серійним головним героєм (що переслідує читача із книги в книгу; і позбутися його немає жодної надії).

Окремо хочеться виділити описи садиб, музею, озера та інших згаданих у творі місць, бажання відвідати які виникає просто під час читання книги, так уже вони доладно та любовно змальовані авторкою.

Й останнє по списку, та не за значенням, це, безперечно, сам переклад. Як завжди, блискучий і смаковитий, характерний для Олега Короля переклад, яким насолоджуєшся, по кілька разів перечитуючи найвдаліші фрази та слова, іноді навіть деякі з них промовляючи вголос, щоб ще краще розсмакувати, як вони звучать.