Вертеп на Куренівці

На обкладинці цієї невеличкої (о, алилуя!) книжечки була підказка про її форму та зміст, але необачно знехтувавши нею, я, зачарований святковою назвою та цікавим шрифтом, що лиш віддалено нагадував якісь літери, котрі мали би складатися у візерунки слів, й уявити не міг, що мене чекатиме всередині. Так, це було буйство авторської фантазії вкупі з неприборканим еґо самодурства. Літери таки складалися в якісь слова, таки спалахували феєрверками на похапцем влаштованій фієсті, влаштованій із незрозумілої на те причини, але контекст все вислизав, і лишався десь поза видноколом глузду.

«Вано Крюґер, де він?» — проступає питання крізь туман у книзі. Питання, яке так і лишається висіти десь у неозорості плутаних слів.

Я теж зависаю на якусь непевну мить, розмірковуючи й доходячи до невтішного висновку, що таки могло би бути більше ясності, якби світило полуденне сонце, а не місяць в калабані.