Щоденники вбивцебота 2. Штучний стан

Події в другій частині іронічно-фантастичного циклу про пригоди вбивцебота розгортаються з тієї ж миті, на якій вони скінчилися в частині першій. Тісного зв’язку та спільних персонажів між ними немає, тому книги можна читати в будь-якій послідовності.

Самоусвідомлений і відлюдькуватий вбивцебот із допомогою та підтримкою аналітичного транспортного корабля, котрий намагається з ним потоваришувати, здійснює своєрідну одіссею до своїх витоків — мандрівку до місця, тісно пов’язаного з його минулим, щоб спробувати у ньому розібратися й з’ясувати, чи скоював він масове вбивство, а якщо й так, то чому.

Тут набагато менше гумору, ніж було до цього (або я його просто не зміг достойно оцінити), спроба поєднати шпигунський детектив і динамічний бойовик за майже повної відсутності персонажів, трохи самоповторів і, зрештою, остаточне розвіювання шарму першої частини, де від новизни можна було хапати ротом повітря та вибалушувати очі як карась на асфальті.

Мабуть, я дам шанс цьому циклу і прочитаю ще й третю частину, бо раптом мені тільки ця здалася ледь не вторинною на фоні першої.